Зірки зійшлися

Епіграф: ваш сайт найкращий, бо його створили ви. (Це без іронії).

Друзі, виносимо в окремий матеріал наші міркування щодо коментаря на фейсбук-сторінці.  Публічність коментаря зобов’язує нас до публічної відповіді.

Частина 1.
Якось ми писали: «це конкурс, в якому ніхто не програє».

Цінністю конкурсу є участь у ньому: доторк до літературної особистості, пізнання малої батьківщини і творення предмету, який служитиме високій меті — відтак, даватиме підліткам відчуття важливості створеного.

Цьогоріч у конкурсі 220 учасників. 220 сайтів… У змаганні не може бути 70 переможців. Але й переможених тут нема.
Чийсь сайт не потрапив у 25 кращих — і він засмутився. Таких 195. Ваш сайт не потрапив у 7-ку, і вам прикро? А чийсь не потрапить у трійку переможців. Приготуйтесь вже зараз.

Якось раз у колі своїх наближених король Людовик XIV з гіркотою зауважив: — Коли я призначаю когось на високий пост, то маю дев’яносто дев’ять невдоволених і одного невдячного!

Ви не потрапили у бажаний список — і вам здалося, що конкурс для вас завершився? Це лише здається. «Зірки зійшлися»:

— гарний сайт назавжди лишиться надбанням школи; школа (де мудрі керівники) пишатиметься ним, а команда буде горда своєю працею;
— сайт служитиме не тільки школярам, односельцям, містянам — мудрі бібліотекарі долучать лінк на сайти місцевих бібліотек, вас цінуватимуть ширше;
— з мапи конкурсу в  інших куточках України теж дізнаються про вашого славетного земляка і про вашу роботу;
— якщо вам вдалося організувати процес так, що діти раділи пізнанню і творенню, — вони понесуть це з собою, тож конкурс триватиме і в дітях. І в цьому суть нашого задуму.

Було б добре, якби разом з цим вони понесли і радість успіху. Але то вже залежить не від нас. Бо можна окрилитись: «Діти, нам вдалося, ми створили сайт, ми розказали про нашого славного земляка всій Україні! А скільки нового дізнались і навчилися! Наш сайт буде доступний на мапі конкурсу. Пишаємось вами!»
А можна «зарядити» дітей (і себе) зовсім іншими почуттями. І це стосується не лише довгого чи якого іншого списку.

Шановні керівники команд, нам не дотягтися до кожного — дайте дітям це відчуття цінності, ми з усіх сил вам його транслюємо.

Частина 2.
Як сказав один із конкурсантів, «це конкурс не для слабаків».

Ми повідомили, що, крім 25, 7 та 3, є ще відзнаки в номінаціях, є дипломи для всіх команд, для частини — книжки, а далі — сайти можуть бути вибірково відзначені з мапи — приватними меценатами, як це було торік на наш заклик. Сказати, що все це легко робити, — ні, але ми не повинні вас засмучувати. Тож намагаємось повідомляти виключно добрі новини: що от ми знайшли ще одного мецената, ще і ще.  Все це для того, щоб, добути більше подарунків для команд.

Паралельно триває заохочення місцевих спільнот провести (здебільшого восени) презентації сайтів та відзначити дітей-земляків.
Хочете більшого результату — співпрацюйте з нами, на місцях ви знаєте, у кого не оспала душа — хто здатен поцінувати таку працю дітей. Бо один бібліотекар чи музейний працівник відмахнеться від вас і від нас з нашими сайтами, а другий ахне від захоплення і підтримає. Ми маємо такі досвіди. Останній — з солідним обласним літ. музеєм, де відповідальний працівник не збагне, навіщо ми просимо відзначити команди земляків грамотами та екскурсіями до музею і нащо музеєві той клопіт.
Очевидно, це висока матерія, даруйте нам цю іронію.

Хтось думає, що ми просимо поширювати інформацію про конкурсні вебсайти,  щоб «рекламувати» себе? Ні, щоб «рекламувати» вас. І разом з вами «рекламувати» незчисленні багатства наших малих батьківщин і давати знак нашій прекрасній молоді про те, як насправді багато від неї залежить.
Тому ми щиро дивуємось, що лише п'ята частина обласних та міських бібліотек, у які ми надіслали прохання поширити інформацію про конкурс та підтримати майбутніх учасників увагою, (лише увагою!), почули нас.
Що вже казати про школи. Деякі не спромоглися повідомити на своїх сайтах не те що про участь шкільних команд у такій вагомій справі, а й про взятий щабель перемоги.
На щастя, є чимало добрих прикладів, коли ледь не вся школа знає про творення сайту і задіяна в ньому. 

Поки ми не навчимося працювати разом і на спільну мету, діла не буде. Це не тільки про конкурс.


Частина 3.
Жодне благодіяння не лишається непокараним.

Цьогоріч у конкурсі 220 учасників. 220 сайтів…
Ви бачили їх? Усі 220?.. А ми бачили. І не тільки бачили. Ще читали анкети, з багатьма спілкувалися телефоном, знаємо чимало деталей створення сайтів. Ви дивитесь на сайт — і бачите «вишиття», а ми бачимо і виворіт: вузлики. 

Ви ставите плюсики за найкращий сайт, а ми бачимо грубу помилку в опції меню, невичитаний гугл-переклад, помилково надписані фото і порушене Положення, і мовчання команди у відповідь на лист, і ще багато важливого й дрібного — не лише у кінцевому результаті, а й способі та особливостях його досягнення. Тому наша шкала оцінювання трохи відрізняється від глядацької.

Якщо за первинним оцінюванням сайт не потрапив у 25+, оргкомітет ще в процесі роботи журі підказував команді про головні вади, які варто усунути, — адже сайт буде на мапі, і в такий спосіб ми дбаємо про вашу репутацію.

Яскравим прикладом є публікування 9-ти волинських сайтів. Хтось забув, що на його сайті не був відкритий доступ до матеріалів з гугл-диска, в навігації не було налаштоване відкривання у сусідньому вікні, були граматичні та пунктуаційні помилки, чимало не надписаних фото, недоречні елементи візуального наповнення і т.ін. Крім того, команду було адресовано перечитати Положення про конкурс. Все ці огріхи сайту справедливо були відображені в оцінці журі. Чого ж дивуватися, що сайт не потрапив у довгий список найкращих? Було б дивно, якби за всіх названих вище вад, він туди потрапив. Але плюсики в коментарях збурили уяву команди аж так, що вона забула про все це...

З Божої ласки — все відбувається вчасно: ми саме збиралися контактувати з районною бібліотекою на предмет презентації сайту і, оскільки один з координаторів конкурсу зараз перебуває на Волині, планували живе — не заочне — вручення диплома й книжок. 

Воістину, «жодне благодіяння не лишається непокараним».

Частина 4.
Власне відповідь на коментар у фейсбуку.

Сайт у довгому списку переможців — це справді добре, це — успіх. І навіть удача (бо не всі сайти, варті довгого списку, помістилися в нього).
Крім того, зауважте: лиш кілька десятків сайтів із 220-ти були опубліковані та описані окремо на фейсбук-сторінці конкурсу. Ваш сподобився такої уваги, а деякі, точно не гірші, не втрапили в це число. Просто тому, що це фізично було нам не під силу. Зрештою, для публічності ми створили мапу конкурсу.

Зауважте, журі оцінило старання вашої команди досить високо, навіть не знаючи про придбання збірок на книжкових аукціонах та у приватній колекції в Коломиї.  Адже на сайті ви про це не обмовились і словом. Але ж в анкеті саме для цього ми створили дві окремі графи, сказавши окремим дописом, що це графи «розмовного жанру»:  в них можна розповідати про творення сайту все, що вважаєте за потрібне, —  ви згадали лише про КНУ та співпрацю з племінницею поета.
Проте майже половина команд співпрацювали з родинами, музеями, архівами, бібліотеками тощо.

І чимало сайтів створено про письменників-ювілярів. Так, 100 — кругла дата. Втім, Стефаникові 150 не менш помітні, та сайт не потрапив у довгий список. Хоча ми вперто просували його перед ювілеєм, у травні: писали про роботу команди у відповідні музеї та університет, просили відзначити на місцевому рівні, попросили про сюжет і на місцевому ТБ. Те саме, до слова сказати, планували  робити і до 100-річчя Анатолія Косматенка. Планували і дещо більше, в календарі живих подій вашого свята, — але тепер, очевидно, це вже не буде вам радістю. Шкода, бо ми й самі тішимось як діти, коли бачимо можливість доброї взаємодії та результату.

Намагання популяризувати створені сайти — це політика конкурсу щодо всіх змістовних робіт — не тільки ювілярів. В час конкурсного міжсезоння ми сприятимемо презентаціям сайтів в областях та районах — щоб сайти працювали, а команди бачили важливість своєї праці.
 
Якщо ж переможцями ставатимуть виключно «ювілейні» сайти, це буде хибний посил усім майбутнім конкурсантам.
Кілька ювілеїв, на жаль,  просто «пролетіли» у березні — травні, поки ми інтенсивно шукали партнерів та меценатів. Почуття, які дарують ці пошуки, вам, очевидно, знайомі. Ми теж сподівалися більшої підтримки: як-не-як у нас 220 команд, і ми дорожимо їхнім поривом і працею.

Герой сайту вчителював у вашій школі — чудово! Отже, сайт розвиватиметься. Щиро радіємо, що у конкурсі є кілька подібних випадків. Поміж них — сайт про колишнього вчителя школи поета Івана Дробного (Золотоніська ЗОШ №6, Черкащина). Тут не тільки діти та вчителі, а й  директор школи читає на відео його пезію, і це прекрасний приклад підтримки шкільної команди! Та — через певні вади — цей сайт, на жаль, не помістився у 25. Але він — вже скажемо тут — цілком заслужено визначений  для нагороди в окремій номінації.

У конкурсі є ще один сайт, присвячений Анатолію Косматенку (команда Стародубівської ЗОШ, Донеччина ), — теж непоганий, теж актуальний, до 100-ліття…
А ще, наприклад, є з Донеччини два сайти про Емму Андієвську (Селидівська ЗОШ №2 та філія Селидівської ЗОШ № 6 в селі Цукурине), дуже цікаві й багаті! Цілком гідні довгого списку переможців. За ними — знаємо — гори праці і великий ентузіазм творців.

А творці сайту про етнографа й фольклориста Петра Іванова (Куп’янська ЗОШ № 1, Харківщина) визбирували інформацію, яка лишилася після закриття музею, хоча й там її було вкрай мало. Їм же над усе хотілося опорядити зібране для мережі, бо Петро Іванов мало знаний, але знаковий для Куп’янщини.
Команда сайту про Тадея Дмитрасевича (школа села Твіржа, Львівщина), знаючи, що багато інформації не збере, їздила по неї в сусіднє село, була в музеї, під час збору матеріалу спілкувалися з онуком письменника та його колишнім учнем.
Обидві команди свідомо вибрали імена, з якими не вдасться створити багаті сайти: інформації обмаль, але їм — вітаємо щиро! — йшлося про інше.
Роботи, присвячені Михайлові Олексенку (ЗОШ села Вирішальне на Полтавщині) та Віктору Тимчуку (Мазурівський аграрний центр професійно-технічної освіти, Вінниччина) теж із ряду пошукових і трудомістких. 
Те саме стосується сайтів про волинських письменників-краєзнавців Леона Пучковського (ліцей імені Сергія Дармофала, с.Колона) та Степана Курила-Шванса (ліцей № 4, м. Рожище). 
Всі названі вище роботи, — на жаль, поза довгим списком переможців. Та ми гордимося ними, як і багатьма іншими, — усіх у статті не назвати.
А ще ж є ті, хто створив не один — два-три добрі сайти. І ті, хто бере участь у конкурсі другий рік поспіль, не потрапляючи з досить непоганими роботами у переможні списки. 

Не варто поширювати хибну думку про те, що на Донеччині ні про кого творити сайти для такого конкурсу. Потужних українських імен на Сході й Півдні дуже багато, та, шкода, вони не підняті на належний рівень — тож роботи непочатий край. І саме таким, як ваша команда, вона під силу. Тому — повертайтесь.

За нашим задумом, організатори конкурсу та керівники команд стоять по один бік. Якщо ми з вами будемо стояти по різні боки, навіщо все це?..

Частина 5.

Колись світлої пам’яті Володимир Панченко, — видатний літературознавець та Людина з великої літери, — який поміцнив мої життєві орієнтири, сказав:
"Є два головні питання, на які ми маємо дати собі відповідь. Перше — це: хто ми? А друге: чого ми хочемо? Це, власне, питання самоідентифікації. Ці питання дуже прості, але й надзвичайно складні. Й коли ми дамо на них відповідь, то ця відповідь стане чинником, який нас єднатиме..."


Оксана Кротюк,
голова оргкомітету конкурсу, від імені журі

Наше селфі.

Заказать звонок

Ресурс или чанк не найдены для шаблона с id= 'form-modal'
×